«ВАМ БИ СТАРШИНОЮ ДО НАС»: як працівниця EVA в нічну дбає про переселенців
Уявіть: після робочого дня ви йдете… Ні, не додому відпочивати, ви заступаєте на нічне чергування в хабі, що цілодобово приймає всіх, хто тікає від війни. Де по тривозі (навіть о третій ночі!) одразу ж збираєте підопічних і разом за будь-якої погоди йдете до укриття. В інший час годуєте, підтримуєте, допомагаєте із розміщенням і т.д.
Саме так вже кілька місяців раз на тиждень працює одна зі співробітниць центрального офісу, Наталя Третьякова. Вдень — спеціаліст відділу реклами, вночі – подруга і психолог для сотень внутрішньо переміщених осіб у Дніпрі. Наталя розповіла про унікальний досвід такої роботи. А також, про безсонні ночі, цікаві зустрічі і найголовніше, про те, що ж допоможе українцям перемогти. Про все це – далі.
НАГОДУВАТИ І ЗІГРІТИ
Тільки почалось повномасштабне вторгнення – я скрізь шукала спосіб де, як, кому допомогти. Обіди для блокпостів, пов‘язки для лікарні, закуповування ліків, збір речей – було все. З часом стало зрозуміло, що це нажаль не на місяць і не на два. А коли сина-школяра відправила до Польщі, вже вистачало часу на повноцінну волонтерську роботу. Наш класний керівник на той момент працювала у хабі. Я дізналась, що і як, а з червня вже долучилась до команди. Так і почалось.
Хаб працює цілодобово. Людей не вистачає у зміну саме з вечора до ранку — вночі завжди тривожніше чергувати. Але мені було все одно: в ніч так в ніч. Я швидко зрозуміла, що це моє місце.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від серветок до квадрокоптерів: як працюють соціальні проекти EVA
Люди прибувають зі Сходу всі однаково стомлені, голодні, а буває й зневірені — це найтяжче. За один раз може бути 50-60 осіб. Здебільшого це родини з дітьми та літні люди, багато хто з вадами здоров’я. Також зрідка у нас бувають і військові: хтось їде на лікування, хтось комісію після поранення проходить, хтось у бажану відпустку. Тут все і починається: зігріти, нагодувати, дати хоч трохи відпочити людям до того, як вони рушать далі.
Емоційно звісно, буває дуже важко, забагато «покалічених» життів, але завжди чекаю свою зміну з нетерпінням. Саме наша спільнота робить цей простір затишним та чутливим хоч і тимчасовим . Дуже тішусь цим новим оточенням. Всі дуже круті!
ПРО НОВІ ЗНАЙОМСТВА
Наживо – це завжди не так, як у новинах. Одна справа читати про обстріли якогось селища чи міста, інша – чути все від людей, що мусили тікати звідти. Літні люди взагалі іноді їдуть без зв’язку – телефон або загублений, або забутий вдома на столі. А родичі в цей час бачать у новинах їхній дім, що вже рознесений снарядом на друзки і в паніці не знають що робити. Ми допомагаємо відновити зв’язок з рідними – і це така радість на обличчях, така вдячність, це не передати!
З військовими по іншому. Вони здебільшого говорять не про війну, а про життя, що чекає їх удома. Дехто з радістю ділиться розповідями про дім, коханих. Показує фото з відпустки. Наприклад, один хлопець до війни працював у театрі: займався декораціями, звуком. Зараз він снайпер – отакий от поворот життя. Він так цікаво і з такою любов’ю розповідав про театр. Навіть запросив на виставу, коли війна скінчиться! Тут і зараз війна, але серце все одно там, вдома.
SOFT SKILLS НА РОБОТІ, HARD SKILLS НА ВІЙНІ
Зізнаюсь, робочі навички дуже допомагають у хабі. Моя основна робота полягає у тому, щоб постійно контактувати з людьми, вміти домовлятись. Тому мені неважко підійти до людини першою, заговорити, запропонувати допомогу. Це важливо, хоч і не входить до «офіційних» обов’язків, бо багато хто з соромиться навіть їсти те що пропонуємо, або питають: «скільки це буде коштувати?» Особливо військові! Часто чуєш від них: «ми за вами, як за янголами, дякуємо вам за турботу». Але ж це ми маємо їм дякувати!
Іноді доводиться і «пошуміти» на хлопців за порядок. Вони навіть жартома кажуть: «вам би старшиною до нас піти». Так і дбаємо про них тут, далеко від дому, бо так і має бути.
Ну а дітлахів навпаки потрібно обійняти, десь по-дружньому завести розмову, вислухати секретики... Бо у стомлених батьків іноді на це просто не вистачає ресурсу. Словом, намагаємось створити теплу атмосферу для всіх!
РОБОТА & РОБОТА
І керівник, і колеги знають про мою «другу роботу». Ставляться з розумінням і підтримкою. А в іншому – все як зазвичай. Сил поки що цілком вистачає на все. Ще й на спортзал ввечері.
Але на підмогу в хаб нікого з колег активно не агітую. Бо це дійсно морально тяжка робота, не кожен зможе впоратись, пропустивши через себе таку кількість історій, таку кількість життів! Потрібно бути готовим до того, що люди різні. А отже – різні і реакції на такі обставини життя. Люди проходять найтяжчий період життя, хтось готовий говорити про це, хтось ні.
ЛЮДЯНІСТЬ – КЛЮЧ ДО УСЬОГО
Найголовніша риса, без якої неможлива робота в хабі – це людяність. Все інше питання досвіду. Я завжди кажу собі: це – не просто якась собі людина сидить. Це – моя мама. А там – тато, дядько, сестра і син. Вони не чужі люди! Так і контакт налагодити значно легше.
Більш того, без щирого людського тепла було б неможливим нічого – ані підтримка переселенців, ані наші успіхи на фронті, взагалі нічого! Поки ми разом тримаємось один за одного, нас нікому не здолати! Попереду тільки перемога!
